Радивилів, вулиця Кременецька

 

Вулиця Кременецька. Набула значення як окраїнна дорога з Радивилова (Радзивилова) на Кременець після 1795 року, коли наш край опинився у складі Волинського намісництва, з грудня 1796 р. – Волинської губернії, а Радивилів відійшов до Кременецького повіту.

З волосного містечка Радивилів у повітовий центр доводилося їздити кінними повозами не тільки місцевим чиновникам і комерсантам, а й простим людям. Дорога пролягала в напрямку Білої Криниці (нині хутір біля Крупця) і, оскільки залізниця перетнула її лише в 70-і роки ХІХ століття, безперешкодно далі йшла перелісками і полями до Кременця.

Відомо, що під церкву, яку згодом освятили ім’ям Олександра Невського, відвели місце за містом, а кладовище з ХYІІ століття знаходилося дещо в стороні від нього при Крупецькому шляху, тому можна припустити, що Радивилів до ХІХ століття з північного боку закінчувався в основному саме Кременецькою дорогою. Щоправда, була й вулиця Липова (тепер Паркова).

Поступово Кременецька обростала забудовами, відгалуженнями інших вулиць, зокрема Поштовою (П.Козланюка). З організацією будівництва залізниці від Здолбунова до Радивилова битий шлях для сполучення з іншими містами і з закордоном використано для облаштування залізничного насипу і прокладання шпал та колій. Відтак виникла необхідність в іншому шляху для гужового транспорту (з Радивилова диліжанси з регулярно курсували навіть до столиці Російської імперії – Петербурга, починаючи з 1828 року).

Отож з другої половини ХІХ ст. частина Кременецької вулиці опиняється на новій дорозі з Дубна до Львова. За Радивиловом у напрямку Бродів починалася інші країна – Австрія, з 1867 р. вона стала зватися Австро-Угорщиною.

При цій вулиці існувало старе іудейське кладовище (на тому місці тепер газон з хрестом-фігурою, а також вулиця і житловий 2-поверховий будинок).

У роки Першої світової війни вулиця Кременецька знала переміщення бойових сил російської і австрійської армій, у роки української революції і громадянської війни нею їздили більшовицькі полководці Семен Будьонний, Клим Ворошилов та інші, звідси рухався на Броди тодішній репортер, а потім відомий письменник Ісаак Бабель.

За часів Польщі на вулиці Кременецькій, у домі Богданових, декілька років жила сім’я Свєшнікових, з якої вийшов доктор історичних наук, відомий археолог Ігор Свєшніков (1915 – 1995).

На цій же вулиці в сім’ї своєї дружини Олени Білинської-Почаєвець (нині це район райуправління юстиції) у 30-і роки жив письменник Петро Козланюк, автор роману «Юрко Крук» та багатьох оповідань на західноукраїнську тематику.

18 квітня 1931 p. вулиці Кременецькій від злиття вулиць 3 Травня і Костельної до вулиці 11 Листопада (нині – відтинок вул. Кременецької від вул. Паркової до вул. Ол. Невського) було присвоєно ім’я Мойсея Гінсбурга, мецената, уродженця Радивилова (на той час жив у Парижі), про що його повідомили листом за підписом бургомістра і віце-бургомістра міста. На вулиці Гінсбурга мешкали українські, польські, єврейські, чеські і російські родини.

У Радивилові діяло гмінне управління, якому підпорядковувалися 18 сіл та 4 осадницькі колонії. Цей орган самоврядування знаходився при перехресті теперішніх вулиць Кременецької і М.Маркелова. Тривалий час гміну очолював українець Микола Павлов, затим цю посаду було віддано полякові. Поблизу працював завод стеринових свічок, згодом тут місцевий винахідник-бджоляр Лянков налагодив виробництво й продаж продукції бджільництва (зараз на тому місці магазин).

У серпні 1945 року, після закінчення війни, вулицею Кременецькою пройшли урочистою ходою частини Червоної армії, які брали участь у визволенні міста від німецьких фашистів у березні 1944 року.

Радянська влада перейменувала вулиці Гінсбурга і Кременецьку, надавши їм ім’я Карла Маркса. У повоєнні роки посаджено і впорядковано парк імені Т.Шевченка,  встановлено пам’ятник воїнові-визволителю. З відкриттям у 1976 році районного будинку культури до його фасаду з середини парку перенесено погруддя Тараса Шевченка. У 80-і роки неподалік відкрито пам’ятник воїнам-«афганцям».

У 80-і роки виросли багатоповерхові житлові будинки, районний історичний музей. Вулиця Кременецька (цю назву повернуто їй у 1991 році) значиться як адреса ряду установ, підприємств: редакції районної газети «Прапор перемоги», райвідділу культури, райуправлінь юстиції, статистики, відділення казначейства, архіву, КП «Радивилівводоканал», лісрибгоспу, шляхбуддільниці, магазинів тощо.

До 2002 року, коли було здано в експлуатацію об’їзну автомагістраль біля Радивилова, частина вулиці Кременецької використовувалася в режимі міжнародної автотраси Київ – Чоп.

Моє дослідження «З історії вулиць Радивилова, містечка на межі Волині і Галичини» опубліковане в альмансі «Брідщина — край на межі Галичини і Волині» (Броди, 2012). Тут вміщені матеріали шостої краєзнавчої конференції Бродівського історико-краєзнавчого музею.

Володимир ЯЩУК, журналіст.

Радивилів, вулиця Кременецька: 3 комментария

  1. Щоб нові краєзнавці мали чим займатися

Комментарии запрещены.