Радивилів, вулиця М.Четвертного

Вулиця Михайла Четвертного. З вулиці Почаївської вона виводить на вулицю М.Грушевського. Довжина – менше кілометра. Нині відома тим, що на частині вулиці, яка примикає до центру міста, працюють господарські магазини, ларки, звідси торговці заїздять на ринок «Новий», та й значна частина торгових точок, розташованих біля центрального майдану Незалежності, мають господарську адресу: «Провулок М.Четвертного».

Одне чи й два-три століття тому частина нинішньої вулиці М.Четвертного, за переказами, від ринкового майдану (був частково там, де нині ринок «Новий», включаючи стару його частину біля м’ясного павільйону), прямувала на схід, у поля, через те й звалася Польовою дорогою, пізніше — Городньою, бо обабіч були городи радивилівців. Далі вливалася в дорогу на Почаїв, одну з двох, які вели до Свято-Успенського монастиря (лаври) з його святинями – Почаївською іконою Божої Матері, стопою Богородиці на камені і мощами колишнього настоятеля монастиря Іова Почаївського.

Частина вулиці, яка огинала ринковий майдан з півдня, судячи з її висоти порівняно з розташованими поруч дворами, дає підстави припустити, що в середні віки тут завершувався дитинець, можливо, на її місці був згадуваний в архівних документах оборонний земляний вал городища, який традиційно – з фортифікаційною метою – городяни увінчували затесаними догори колодами. Таке планування було б вигідне тим більше, що поблизу валу текла невелика річечка, яка навесені і восени ставала доволі повноводною. Та й тепер старе русло (видолинок) стає під час повеней повноводним.

На місці колишньої Польової дороги, чи Городньої вулиці, сьогодні є частина вулиці М.Четветного, яка лежить під кутом до пізніше визначених перпендикулярно одна до однієї вулиць, а також – частково – розташовані порівняно нові вулиці М.Грушевського і О.Пушкіна. Люди старшого покління ще пам’ятають про існування залізничного переїзду біля території теперішнього комбікормового заводу комбінату хлібопродуктів і хутора Гранична по другий бік залізниці. «Жіноча» назва хутора пояснюється тим, що дорога тут звалася Граничною, — чи тому, що вказувала на прикордонний статус міста, чи через те, що визначала дальню межу міста. Саме туди й виводила Польова вулиця від ринкового майдану.

Біля хутора Гранична, на протилежній стороні дороги, наприкінці ХІХ століття – і до Першої світової війни, були окремі казарми 12-го Донського козацького полку, в якому з 1891 р. починав свою службову кар’єру майбутній відомий конструктор зброї Федір Токарев, тоді майстер-зброяр. Інші казарми стояли при вулиці Крупецькій – на території теперішньої автостанції і прилеглого житлового мікрорайону.

Переїзд з’явився, певна річ, після того, як Польову дорогу перетнуло залізничне полотно (в 1874 році), а раніше путівець з Радивилова виходив тут на битий шлях, який з давніх часів сполучав Броди і Дубно, ще відтоді, коли обидва міста і весь наш край увійшли до Речі Посполитої (Польщі). Цей шлях і використали під залізничне полотно.

Польова вулиця зазнала певного пожвавлення після розміщення в Радивилові російського війська, з кінця ХYІІІ ст. (в т.ч. 12-го Донського козацького полку і прикордонної варти), адже з цієї вулиці був прямий виїзд на Крупецьку дорогу – на місці їх колишнього з’єднання тепер стоїть готель.

Неподалік цього місця в давнину було православне кладовище і, очевидно, стояла церква, про існування якої згадував французький дипломат Вердум у нотатках 1672 року. Наскільки швидко забудовувалася вулиця Польова, нам нічого не відомо. Судячи з її пізнішого переформатування і значною мірою зникнення, можна зробити висновок, що тривалий час залишалася малозаселеною. Між іншим, Польовою називали й нинішню вулицю М.Маркелова. На початку ХХ століття в польському путівнику поряд з іншими закладами Радивилова згаданий і готель та ресторан  Говорова при вулиці Польовій, ресторан Тишаковського при цій же вулиці. Не віриться, що такі заклади діяли на віддаленій від центру вулиці (нині Маркелова), більш вірогідною виглядає версія про їх розташування ближче до центру, на іншій вулиці Польовій (Городній).

У роки Першої світової війни вулиця, як і все містечко, зазнала значних руйнувань унаслідок обстрілів австрійської артилерії. Нею здійснювали переміщення російських військ.

Більш масове переміщення збройних сил відбувалося тут у роки Другої світової війни, спочатку в 1941 році, а потім у 1944-му, коли майже 4 місяці Радивилів (Червоноармійськ) залишався прифронтовим містечком.

У післявоєнні роки вулицю, у визначеному параметрі, назвали іменем танкіста, Героя Радянського Союзу Михайла Четвертного, який загинув у бою 23 березня 1944 року біля села Підлипки і був удостоєний звання Героя Указом Президії Верховної Ради СРСР 23 вересня того ж року. У 1967 році останки героя перепоховані у центр с.Підзамчого, на могилі встановлено пам’ятник-бюст.

Наприкінці 70-х років згорів магазин меблів і господарських товарів. Ця подія мала неабиякий резонанс, адже меблі користувалися підвищеним попитом, який не задовольнявся. Згодом поряд із місцем згарища заклали багатоповерховий дім фурнітурного заводу, який через фінансові проблеми так і не був споруджений. Торік за його добудову взялася приватна фірма, проте криза зупинила роботу.

Міськрада вишукала можливості і з залученням коштів обласного бюджету заасфальтувала вулицю М.Четвертного і впорядкувала пішохідні доріжки-хідники. Ця вулиця добре відома багатьом учням школи-гімназії, які щодня проходять тут на навчання і з навчання додому. Забудована в основному приватними одноповерховими будинками, що їх оточують фруктові дерева. У деяких дворах улітку милують зір палісадники і квітники.

Володимир ЯЩУК, журналіст.

Фото автора (сучасні).

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*